Ads 468x60px

9 августа 2009 г.

Про пільговиків


Про них не писав тільки лінивий. Справді, яка несправедливість, коли при вступі бюджетні місця займають не ті, хто має знання, а ті, хто придбав (або отримав по знайомству, завдяки статусу) потрібну довідку. Само собою, всі закликають із цим боротися, в першу чергу через обмеження пільгових категорій, пільгових місць, підняттям прохідного балу. А тепер давайте спробуємо докладно розібратися із ситуацією, що склалася.

Що маємо
Розділимо на такі категорії тих, хто вступає до вишів:
1. Абітурієнт, що немає ніяких пільг, несе свідоцтво із чесно заробленими балами на тестуванні. При цьому вчився він у звичайній школі.
2. Абітурієнт, що немає ніяких пільг, несе свідоцтво із чесно заробленими балами на тестуванні. При цьому вчився він у спеціалізованому ліцеї.
3. Абітурієнт, що має право на пільгу (справді сирота, інвалід і т.п.). При цьому вчився він в інтернаті або у звичайній школі, а у випадку з інвалідністю - або в школі "для людей з особливими потребами", або на дому.
4. Абітурієнт, що купив довідку про інвалідність/сирітство і т.п. При цьому він навчався як мінімум у звичайній школі або навіть і у ліцеї.

Хто з цих чотирьох має найвищі шанси на вступ? Само собою, №4. І переваги при вступі, і необхідна (іноді висока) кількість балів. Наступний в черзі - №2, бо в нього були кращі умови аби успішно скласти тести. Це матеріальна база, висококваліфіковані вчителі, за потреби - репетитори. Потім проходить №1, а в №3 практично не залишається шансів. Особливо, якщо це дитина-інвалід, що вчилась у школі, яку в народі не інакше як "школа для дурнів" не називають. Навіть якщо в неї/нього була не психічна, а фізична вада. Ні про яку якість навчання в такій школі у більшості випадків говорити не можна. Те саме стосується і вчителів на дому. Або інтернат. Ми багато знаємо інтернатів, де справді дуже високий рівень навчання?

Яка політика
Для виправлення цієї ситуації зараз використовують система пільг при вступі. Справді, з найкращими намірами, в основі своїй - покликана зрівняти шанси всіх, ця система мала б допомогти нужденним. Але на практиці відкривається величезне поле для корупції, купляються або робляться "по знайомству" будь-які довідки, доходить до того, що старшокласники відмовляються від своїх батьків аби мати переваги при вступі.

А найголовніше, по своїй суті, система пільг лікує симптоми, а не хворобу. Вони надаються в першу чергу тому, що держава визнає, що не змогла забезпечити можливість рівно з іншими навчатися вже до етапу вступу до внз. Саме так - нерівність була створена та сильно поглиблена вже до наміру молодого чоловіка чи дівчини отримати вищу освіту. Людина, що виросла у нормальній родини, навіть не уявляє, що прості буденні дії для інших недоступні. Дитина-інвалід не має можливості однаково з іншими навчатися в школі, та й просто навчатися. Вона навіть не може без допомоги інших вийти на вулицю. А навіть і вийшовши то зайти в будь-яку будівлю, в державні установи, установи культури й т.п. велика проблема. Так, проблема зайти навіть у звичайну бібліотеку. Пройтись (проїхатись у візку) по парку, перейти через вулицю, спуститися в перехід, зайти в маршрутку - непосильне завдання. Майже ніде нема пандусів, а навіть де й є, то на них можна елементарно вбитися, якщо спробувати проїхати по них самому.
Як наслідок - великі проблеми соціалізації. Справді дуже великі, бо майже весь час вони спілкуються тільки з 2-3 чоловіками - своєю сім'єю. Або не спілкуються, бо різні випадки бувають.

Є така легенда, що ніби ці діти майже нічого не роблять і в них більше часу на навчання, на те щоб читати, як результат - вони начитані і айкью в них аж зашкалює. Це повна нісенітниця. Я протягом кількох місяців працювала у громадській молодіжній організації, яка займалася підтримкою молодих людей з особливими потребами. Проводила тренування з "Брейн-Рингу", "Що?Де?Коли". Якщо раніше, коли проводила подібні тренування в школах, основна мета була підвищення результатів виступу на змаганнях, націленість на спортивну складову, то під час коли проводила тренування в тій громадській організації, основною метою стало допомогти цим молодим людям "вийти в світ". Напрямок був - соціалізація, а не кількість та швидкість відповіді. Бо якість знань, що вони отримували в спецшколах та від надомних вчителів, не радувала.

Що робити
На жаль, системи пільг найближчим часом ми не позбавимося. Та й вона в тій чи іншій мірі буде існувати завжди. Але є шанс вдосконалити систему надання пільг, посилити контроль за їх наданням, перевірки кількості абітурієнтів з пільгами із загальним списком пільговиків і т.п.
Але найголовнішим кроком має стати те, щоб надати тим, хто опинився у несприятливих обставинах через різні події або просто по факту народження вчитися і інтегруватися у суспільство вже з перших років життя. Щоб людина, незважаючи на фізичні недоліки, або соціальні проблеми, змогла вступити в повноліття повноцінним членом суспільства, а не жебраком, що звідусіль жде подачки. Це не одного року справа, але це треба робити.

2 коммент.:

Анонимный комментирует...

как компромисс между "помочь одним" (нуждающимся) и "уберечься от других" (мошенников), была придумана адресная помощь. но это же живые бабки надо из госкорыта выделять! ахтунг! чинуш обирают, так низзя!

потому-то все эти льготы, начиная со времён спецмагазинов для партноменклатуры, продолжая афганцами, ЧАЭСовцами и прочими, подчиняются простому закону: "благими намерениями выстлана дорога в ад".

пандусы устанавливать? та фиг вам... проще запендюрить список льготников, того и гляди - кого-нибудь прокинем мимо списка, другие сами не пойдут по бюрократической дороге... ляпота, да.

Економістка комментирует...

Згодна, адресна допомога була би непоганим виходом. Але всі реформи в державі реалізуються чиновниками, які, в свою чергу, не зацікавлені в тому, щоб їх проводити. Виходить замкнене коло.

> другие сами не пойдут по бюрократической дороге
Бюрократична дорога така, що по ній як раз пройдуть молоді й здорові. Або взагалі ніхто, крім тих, які мають відповідні зв'язки.

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...