Про листування

Дуже мені подобається епістолярний жанр в усіх проявах. І особисті листи, і службові, і різноманітні звернення. Завжди спостерігаю за новинками, періодично читаю посібники з листування, із задоволенням читаю та зберігаю ображчики добре написаних листів.

І ще нещодавно з'явилася в мене ідея поділитися тими знаннями, що маю, про техніку написання звернень. Думаю, це буде цикл невеличких статей про:

1. Що таке і для чого застосовується.
   
2. Основні нормативні акти, які треба знати кожному, хто пише звернення.
3. Стратегія і тактика звернень.
   
4. Структура, стилистика, обов’язкові реквізити.
5. Що робити, коли Вас послали.
6. Засоби безпеки.

 Цикл розпочну з наступного тижня, а зараз просто покажу один з тих листів, що я собі зберегла як ображчик.

Це написаний та відправлений місяць тому лист-відповідь Президента України Віктора Ющенка Дмитру Меведєву, від 13 серпня 2009 року (знайти перший можна на офіційному сайті Президента України та звернення з приводу листа Президента РФ на його офіційному відеоблозі).

Не знаю, хто саме його писав, але особисто я отримала величезне задоволення, прочитавши його. Задоволення людини, яка любить якісно написані листи. А тепер розповідаю, що саме мені сподобалось.

По-перше, на будь-які емоції (а саме це було у зверненні Дмитра Медведєва), не можна відповідати емоціями, особливо одразу. Якщо у ворожому зверненні (або такому, що позиціонується як вороже) забагато емоцій, то ймовірно, що опонент вважає це своїм полем бою та добре підготувався. Тому перше, на що я звернула увагу - спокійний та виважений тон відповіді. Це ще один аргумент за те, щоб не піддаватись емоціям і не діяти одразу, а подумати кілька годин або днів. Тим більш у випадку, що ми розглядаємо, це було логічно: відеолист Д. Медведєва не надходив офіційними джерелами, В. Ющенко в той час перебував у відпустці.

Логічно припустити, що можна відповідати несиметричним тоном і навпаки: на холодно-формальний лист - ємоційною відповіддю. Але це ще потребує аналізу та вивчення існуючої практики.

Але повернемося до самого листа (попереджаю, що коментую не весь лист, але десь відсотків 90).

Слова з листа	Мій коментар
Шановний Дмитре Анатолійовичу,	.
Уважно ознайомився з Вашим листом від 6 серпня 2009 року. Буду відвертим, я дуже розчарований його недружнім характером.	З перших слів підкреслюється, що надалі розмова буде йти на рівні офіційного виконання зобов’язань. Бо всім ясно, що недружній характер скрізь, і в першу чергу це стосується інформаційної політики щодо України. Але інформаційна політика всередині будь-якої держави – її внутрішня справа. Листування між президентами двох держав – це вже геть інший рівень стосунків, тому й можна написати «я розчарований», «здивований» і т.п. І одразу охолодити емоції.
Не можу не погодитися з тим, що в стосунках між нашими країнами є серйозні проблеми, проте дивно, коли Ви повністю виключаєте відповідальність за це з боку Росії.	А цей абзац плавно витікає з попереднього. Плавно і ненав’язливо спочатку наголошується про недружній характер і в наступному реченні – заявляється про відповідальність обох. Це пастка формальної логіки та тон батько-син в одному флаконі: спочатку – здивовано про недружність, а потім – пожурити, що малий не бачить що робить. І щоб пом’якшити, в кінці пишеться про відповідальність «з боку Росії». Не керівників держави, а держави-території!
Наша держава ніколи не відходила від принципів дружби і партнерства, зафіксованих у Великому договорі 1997 року, робила максимум можливого для плідного, взаємовигідного розвитку двосторонніх відносин. Більше того, згідно із зазначеним Договором наші країни мають будувати відносини одна з одною, зокрема, на основі принципів взаємної поваги та суверенної рівності.	Розповідається які ми хороші та прекрасні, виконуємо всі зобов’язання та демонструємо дружність. Причому ця фраза звучить не як звіт старшому/головному, а розповідь рівному партнеру. І кількома словами (щоб краще зрозуміли) підкреслюється рівність: «Наша держава ніколи не відходила від принципів дружби і партнерства, зафіксованих у Великому договорі 1997 року, робила максимум можливого для плідного, взаємовигідного розвитку двосторонніх відносин. Більше того, згідно із зазначеним Договором наші країни мають будувати відносини одна з одною, зокрема, на основі принципів взаємної поваги та суверенної рівності».
І все ж хотілося б відійти від емоцій та неупереджено проаналізувати стан двосторонніх відносин.	Ще одне збиття емоційного тону листа на інший рівень. Тобто, фактично і перші кілька речень слугували для того, щоб відійти від емоцій, і це було реалізовано. А тут ніби підкреслено, що в сказаному і так було емоцій занадто багато, і треба від них відійти. Для чого це зроблено? Відповідь проста – це стилістичний прийом, зроблений для того, щоб далі мати можливість писати більш жорстко та емоційно. Прикрившись словами «я неупереджено аналізую», «я відійшов від емоцій і т.п.». От спробуйте уявити, якби цієї фрази не було і не було преамбули – та все написане далі виглядало би дуже ворожо та недружньо. Воно, можливо, так і є, але зараз все в обгортці дружності та готовності до співпраці – дуже складно після цього кидатися в бій.
Позиція України щодо минулорічних подій у Грузії - загальновідома та збігається з позиціями практично всіх країн світу. Вона полягає у виключній повазі до суверенітету, територіальної цілісності і непорушності кордонів грузинської або будь-якої іншої суверенної держави.	Пишеться про те, що Росія – не указ Україні в тому, як ставитися до збройних конфліктів. І про те, що «Вы не правы, сударь».
Безпідставними є й закиди щодо постачання зброї до Грузії. Прикро, що незважаючи на неодноразові чіткі і зрозумілі роз'яснення української сторони щодо законності її дій на ринку зброї, російська сторона продовжує послідовну кампанію, спрямовану на формування сприйняття України як держави, що не дотримується міжнародних правил та режимів у галузі військово-технічного співробітництва. У зв'язку з цим варто нагадати, що Грузія не була і зараз не є об'єктом жодних міжнародних санкцій чи ембарго Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій на поставки озброєнь, військової техніки чи товарів подвійного використання. Крім того, російські пропозиції запровадити такі обмеження в рамках ОБСЄ, внесені після російсько-грузинського конфлікту, підтримані не були.	Говориться про те, що не треба нам вказувати, кому постачати зброю, а кому – ні, особливо якщо це не заборонено. Прозорий натяк на те, що і далі будемо, якщо захочемо. І нагадування про поразку опонента – в даному випадку про те, що російські пропозиції не були підтримані.
Не може бути предметом політичних нарікань з боку Росії і курс України на інтеграцію в НАТО. Це змушує нас знову повторювати прописні істини про те, що право на вибір міжнародних засобів забезпечення національної безпеки, зокрема участі у військово-політичних союзах, є невід'ємним елементом державного суверенітету будь-якої країни, і Росія має його поважати. Нагадую Вам, що Закон України «Про основи національної безпеки України», який був ухвалений Верховною Радою України у 2003 році, у тому числі й керівництвом нинішньої опозиції, передбачає пряму інтеграцію України до НАТО, аж до прямого членства. Цим керується Президент України.	«Не суйте свого довгого носа в наші справи». Натяк на тісну співпрацю в 2003 році із нинішньою опозицією і що саме вона підтримала нинішній курс. А Президент… а Президент, типу, взагалі тут ні до чого. Тільки виконує законодавство України. Є гарантом бла-бла-бла.
Хочу особливо відзначити, що стаття 17 Конституції України не допускає розташування на території України військових баз іноземних держав. У той же час наша держава залишається вірною своїм міжнародним договірним зобов'язанням щодо тимчасового перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 28 травня 2017 року та у повному обсязі виконує положення відповідних базових угод 1997 року. Натомість мушу констатувати наявність серйозних проблем в імплементації базових угод з боку російської сторони в питаннях землі, нерухомого майна, радіочастот, засобів навігації тощо. Протягом всього періоду базування Чорноморського флоту Росії на території України його командуванням систематично допускалися грубі порушення двосторонніх домовленостей та законодавства України, про що українська сторона постійно інформувала російську сторону.	Ще раз розповідається, що в «рівних», «дружніх» та «партнерських» стосунках всі зобов’язання виконуємо саме ми, а не протилежна сторона. Коли пишеться про порушення, тут вже не говориться абстрактно про «Росію», а «його командуванням систематично допускалися грубі порушення двосторонніх домовленостей та законодавства України». В данному випадку під «командуванням» можна розуміти різне: від офіцерів ЧФ РФ, до керівництва держави.
Україна послідовно виступає за розвиток прагматичних стосунків з Росією в економічній сфері, передусім в енергетиці. Україна розпочала програму модернізації української газотранспортної системи для доведення її рівня до високих міжнародних стандартів і готова залучати до цього процесу потенціал європейських країн та інших учасників. Наша країна неодноразово на практиці підтверджувала свою надійність як партнера у транспортуванні енергоресурсів: газу, нафти та матеріалів для ядерної енергетики. Україна - одна з небагатьох країн світу, яка у червні цього року привітала ініціативу Російської Федерації щодо її готовності розпочати багатосторонній діалог з удосконалення міжнародно-правової бази у сфері енергетичної безпеки, яка, на наше переконання, має базуватися на Енергетичній Хартії та документах, напрацьованих в її рамках.	Дуже важко заперечити про хороші наміри. Будь-яка логічна аргументація розбивається, бо її в іншої сторони, як такової, немає. Втім, опис стосунків саме в цій сфері дуже поверховий, бо тут справді багато нюансів і можливості для хороших ходів для будь-якої сторони. Слабких місць теж достатньо. Особливо це стосується роботи деяких вищих посадових осіб нашої держави, спрямованої проти державних інтересів в енергетичній (в т.ч. газ, нафта, etc.) сфері. Але це не той випадок, коли виносять брудне сміття назагал, обговорюючи внутрішні бійки на міжнародному рівні (як це роблять багато недосвідчених політиків). Тому краще обмежитись загальними фразами. Саме тому цей абзац був поміщений в середину листа, а не на початок або в кінець. Те, що на початку та в кінці – запам’ятовується краще. Опустити це питання теж не можна, бо було наголошено про неупереджений і послідовний аналіз. І в рамках листа мають бути відповіді на всі закиди протилежної сторони.
У Вашому листі також міститься чергове повторення відомих закидів, мета яких - спробувати позбавити Україну свого погляду на власну історію, власні національні інтереси, пріоритети зовнішньої політики. Переконаний, що питання історії поряд із рідною мовою, культурою, родинною етикою є фундаментальними засадами для формування держави та ідентифікації української нації.	Про те, що ми й надалі будемо розбудовувати свою державу. Фраза дуже патріотична. Тим, хто займається політикою, обов’язково треба мати на озброєнні кілька таких.
Порушуючи на міжнародній арені питання про визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років, український народ віддає також данину пам'яті мільйонам росіян, білорусів, казахів та представників інших національностей, що померли від голоду у Поволжі, на Північному Кавказі, в Казахстані та інших регіонах колишнього СРСР. Відомо, що під час проведення Акції пам'яті «Незгасима свічка», присвяченої 75-м роковинам Голодомору в Україні, у вікнах сотень міст в усьому світі, у тому числі й у Росії, горіли свічки, що є свідченням багатонаціональної солідарності з Україною у визнанні цього факту.	А тепер згадаймо з чого починався лист. Пам’ятаєте? – зі збиття емоційного тону та пропозиції неупереджено проаналізувати стан двосторонніх відносин. А уявляєте, яким був би лист, якби починалося з цього абзацу чи, наприклад, попереднього? Це було би сприйнято як відверта ворожість. А зараз як сприймається? – от ніби й ворожість, ніби й дружність, і чітко незрозуміло що. Дипломатія, мабуть (пам’ятаєте, є такий вираз: «Дипломатія – це мистецтво так послати співбесідника, щоб він сам з радістю туди пішов».
Жодним чином не можу погодитися з нібито витісненням російської мови з громадського життя в Україні. Елементарні неупереджені оцінки мовної ситуації в Україні і Росії свідчать зовсім про зворотні факти. Саме в Російській Федерації українська меншина практично позбавлена можливості реалізовувати право на задоволення своїх національно-культурних потреб. Підтвердженням цього є відомі висновки міжнародних організацій.	«Елементарні неупереджені оцінки мовної ситуації в Україні і Росії» - це табличка, що була підготовлена Секретаріатом після отримання відеозвернення Д. Медведєва та запущена в Інтернет та друковані ЗМІ про рівень фінансування російської мови в Україні та української в Росії. Тут більше й додати нема чого.
Відповідаючи на зауваження про начебто втручання влади України у справи православної церкви, зазначу таке. Українське керівництво поважає канони і традиції церков та релігійних організацій. Церква в Україні відокремлена від держави, кожний громадянин має право сповідувати будь-яку релігію. Водночас ніхто не може заборонити громадянам вільно висловлювати свою позицію щодо будь-яких питань, у тому числі і релігійних.	У зверненні світської людини, Президента Росії, звучить закид щодо втручання у справи православної церкви. І одразу у відповіді підкреслено, що «Церква в Україні відокремлена від держави». Тобто, ненав’язливо вказується на те, що в опонента все по-іншому.
Стосовно візиту Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в Україну слід наголосити, що ним були висловлені слова вдячності на адресу керівництва нашої держави за високий рівень організації його перебування в Україні. При цьому жодних негативних або критичних оцінок, які наводяться у Вашому листі і дискредитують сам дух цього візиту, Предстоятель Руської православної церкви, звичайно ж, не робив. Загалом ми вважаємо надуманим та недоречним пов'язування питань візиту в Україну Патріарха Кирила з двосторонніми політичними відносинами.	Дуже виважений та тонкий абзац. З релігією можна тільки так: Нам невідомо те, що розповів Кирило вам у приватних розмовах, нам відомі тільки подяки, що він оголосив. Ви що, хочете сказати, що патріарх, людина надзвичайної порядності та високої моральності, яких потребує його посада, буде спочатку висловлювати слова вдячності, а потім давати негативні та критичні оцінки? Ні в якому разі, це з великий гріх, і так думати про вашого патріарха – не можна, та й майже злочин
Підсумовуючи наведене, хотів би висловити переконання, що вирішення наявних проблем українсько-російських двосторонніх відносин потребує інтенсивної роботи. Тому рішення відкласти приїзд нового російського посла в Україну, безумовно, не сприятиме конструктивному розвитку наших відносин.	Про те, що ми відкриті для співпраці і посол – перша людина, яка цим має займатися.
Україна продовжує залишатися прихильником широкої співпраці з Російською Федерацією на основі взаємної поваги, рівноправ'я, шляхом підтримання конструктивного діалогу, в тому числі і на найвищому рівні. Готовність вести діалог за столом переговорів я підтверджував протягом останнього року щонайменше тричі у своїх листах на Вашу адресу. Цей заклик залишається актуальним і сьогодні. На жаль, раніше у відповідь я отримував лише запрошення на участь у скачках на приз Президента Росії та інших багатосторонніх заходах. Сподіваюся, що цього разу Ваша реакція на нього буде конструктивною.	«Готовність вести діалог за столом переговорів я підтверджував протягом останнього року щонайменше тричі» - дуже хороший привід це згадати. І неважливо, що інша сторона не хоче або не вміє. Пропозиція була зроблена. Ми за вами бігаємо, але ви не хочете та тікаєте – справжнє звинувачення у недружності. З цього лист був початий, цим (тільки іншими словами, та наведенням фактів) був і закінчений. Щодо «запрошення на участь у скачках» - це взагалі шедевр. Типу, ми тут працюємо, а не розважаємося. А що там розуміється під скачками – нам невідомо (мабуть, через культурні відмінності). Ліричний відступ: навіть Яндекс не може вирішити, керівництво Росії проводили робочу зустріч чи це був просто бадмінтон.
Я впевнений у гарному майбутньому українсько-російських відносин, які базуються на глибоких традиціях дружби та добросусідства між народами наших двох країн і які очевидно є міцнішими, ніж інтереси окремих політичних кіл, та не залежать від ситуативної кон'юнктури політичного моменту.	Завершення. Одна з тих загальних фраз, що нічого не означають, але призначені для прикраси закінчення листа.
З повагою Віктор ЮЩЕНКО	.

-----

Сподобалася стаття? Поділіться нею з друзями: