Що таке звернення і навіщо потрібно (Про звернення громадян. Стаття №1)

Дещо із запізненням, але, як і обіцяла, починаю цикл статей про те, як писати звернення.

Певно, кожний з нас стикався із ситуацією, коли хочеться поскаржитися на дії працівників державних установ. Особливо активні та патріотичні хотіли аби їх почули. А дехто навіть хотів би захистити когось чи щось. Це все можна зробити за допомогою звичайного листа, але правильно написаного та відправленого.

Одразу скажу, що звернення - не панацея. Це всього лише один з інструментів, який можна використати у взаємодії з різноманітними структурами. Часто цей інструмент не допоможе Вам ніяк. Взагалі ніяк. Ви ж не станете сперечатися, що маючи в руках тільки одну лопату та одну пару рук, майже неможливо пробити кілометровий тунель у горах? Або лопата зламається, або копач помре від старості перш ніж завершити свою справу. Але якщо ґрунт м'який та з пустотами, не пересушений, то за допомогою доброї саперної лопати та маючи трохи вправності, можна вирити навіть не одну яму, в яку впаде необережний чиновник-хам.

Але не будемо одразу про сумне. Бо хіба мета людини, що звертається - когось покарати чи провчити? Нічого подібного. Звертаючись до органів влади, ми вдосконалюємо цей світ, допомогаючи побачити та звернути увагу на деякі організаційні нюанси.

Значить так. Перше, що треба зробити - це дістати Закон України "Про звернення громадян" та прочитати. Я його буду час від часу цитувати, але цих цитат явно недостатньо. Я Вас запевняю, попереднє прочитання цього закону вбереже Вас від багатьох несподіванок. А може і навіть підкаже кілька цікавих ідей.

Знаєте, поки я написала попередній абзац, раптом зрозуміла, що не це потрібно робити першим. Перше - це правильно налаштуватися. Так, настрій, налаштованість - це одна з основ. Бо від заданого тону залежить подальший успіх початок. Треба чітко усвідомити свої права та чужі обов'язки. Для загального розвитку про свої обов'язки теж непогано знати (особливо якщо поширення інформації "чрєвато"). У випадку з державними службовцями треба чітко знати, що це Ви їх найняли для виконання Ваших потреб і оплачуєте їх працю податками теж Ви. І не Ви винні чиновнику, а він Вам.

Це буває складно, дуже складно зробити. Насамперед тому, що  якби все було так, то нікому скаржитися не потрібно було б. А ще тому, що є життя, в якому кожного дня людей запевнюють в іншому. В якому на слова, написані мною в попередньому абзаці, можуть хіба що сказати "Золотко, ти життя не бачила". Я не буду тут писати про те, що я бачила чи не бачила... знаєте, якби можна було обрати, то краще б обрала другий варіант.
Так от, те, що є в реальності - на жаль, сумно. Але ніхто і ніколи не має забороняти думати про те, як ще має бути. І робити все треба, по-перше, з думкою як це має бути, а не те, як нав'язують. В результаті вийде, само собою, щось середнє, бо часто краще піти на компроміс, домовитися, а іноді й відступити.

Одразу хочу навести приклад, який оснований на прочитанні різних звернень різних осіб та колективів. Можна об'єднати їх на 2 групи, які пишуть у зверненні текст, що перекладається приблизно:

Одні пишуть так:	Інші - так:
"Мене образили, який я бідний та нещасний, допоможіть!"	"Ми класні, працьовиті, толерантні та люблячі. Але ті зарази... не вміють працювати. Вони порушили Закон. "

Звісно, хочеться комусь поскаржитися на несправедливість життя, але нічого крім жалості отримати в такому випадку важко. Вам потрібна жалість?

Якщо ні, то про емоції доведеться забути, хай би як важко це не було (зовсім трохи емоцій не завадить, щоб додати листу живого вигляду, але тут важко переборщити), а керуватися фактами, які і викладаємо у зверненні. Як це краще зробити - у наступних статтях, а на сьогодні - все.

Якщо є питання - задавайте.

----
Photo by papalars

-----

Сподобалася стаття? Поділіться нею з друзями: